Головна » Файли » Навчально-виховний процес » Методична робота

Розгорнутий план і конспект відкритого уроку з історії України
[ Викачати з сервера (83.0Kb) ] 16.02.2016, 11:57

Розгорнутий план і конспект відкритого уроку з історії України на тему: "Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941р."

УРОК 4

Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941р.

Мета уроку:

навчальна: поглибити знання учнів з питання спроби відновлення Української Держави, ознайомити учнів з періодом Українського Державного правління;

розвиваюча: розвивати вміння вести дискусію, мати своє незалежне судження, аргументувати його, закріпити вміння та навички роботи з історичними документами;

виховна: виховувати почуття гордості та поваги до учасників подій 30 червня 1941р., зрозуміти цінність відновленої справедливості.

Тип уроку: урокзасвоєння нових знань.

Форма проведення:пояснювально-ілюстративна.

Методи проведення:презентація з елементами еврістичної бесіди.

Основні поняття: ОУН, національно-свідомі сили, соборність українських земель, суверенність української держави.

Основні дати: 30 червня 1941р.-Акт проголошення Української держави, 24 серпня 1991р.- Акт проголошення незалежності України.

Обладнання уроку: документи: «Акт проголошення відновлення Української держави від 30 червня 1941р.», «З меморандуму ОУН Бандери до уряду райху 15. 06. 1941р.», технічні засоби.

Література: В’ятрович В.М. Україна. Історія з грифом «Секретно» –Харків: Книжковий Клуб, 2015. – 512с.;Криштопа О. Охрімович А. Україна. Загартована болем. Тисяча років самотності – Харків: Книжковий Клуб, 2015. –543с.; Патриляк І.К. Перемога або смерть: український визвольний рух у 1939-1960 роках. – Харків: Книжковий Клуб, 2015. – 509с.

 

Епіграф уроку:                      Як не можна спинити річку, що зламавши кригу                             

                                                        навесні, бурхливо несеться до моря, так не  

                                                        можна спинити націю, що ламає свої

                                                        кайдани, прокинувшись до життя.

М.Міхновський «Самостійна Україна»

 

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

ІІ. Оголошення теми і мети уроку

    Вступне слово викладача.

Не буває історії без «білих плям» та загадок. І це природно, адже вона розповідає про минуле, і чим це минуле давніше, тим більше в ньому забутого, втраченого, того, що вже не може дати відповідей допитливим дослідникам. В українській історії чи не найбільше невідомого стосується найближчого до нас ХХ ст. «Білі плями» української історії ХХ ст. є наслідком зумисних дій: знищення документальних джерел чи навіть фізичної ліквідації людей як носіїв пам’яті про події, які слід було забути. Чому саме останні сто років мали зникнути з пам’яті народу? Річ у тім, що цей період був надзвичайно важливим для українців, він став часом їхнього національного пробудження. Тоді чітких обрисів стала набувати головна мета українського нац.- визвольного руху – створення незалежної української держави, яка стала національною ідеєю українців. У ХХ ст. українці кількаразово відроджували свою незалежність. І неодноразово її втрачали, аж поки визвольний рух не досяг мети в 1991р.                                                           

Сьогодні на уроці ми поговоримо про подію, яка або замовчувалася, або викривлено висвітлювалася радянськими псевдо істориками.

ІІІ. Актуалізація знань і корекція уявлень учнів

Запитання: (слайд 6)

1. Пригадайте і назвіть головні причини поразки УНР.

2. Чи була в Україні 1917-1921рр. чітко сформульована національна ідея, навколо якої могли об’єднатися всі верстви населення?

3. Який вплив мала міжнародна ситуація на становище в Україні в  30-х рр.?

4. У чому ви вбачаєте подібність ситуації в Україні в 1917-1921рр. та 1939-1941рр.?

 

ІV. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети, плану уроку. Постановка проблемного питання.

На екрані – графічна схема:(слайд 7)

22 січня 1918р.              ???24серпня 1991р.

   Які дати зображено на відрізку часу?

     Між проголошенням у  IV Універсалі УЦР незалежної УНР (січень 1918р.) та Актом про незалежність від 24 серпня 1991р. пройшло багато часу. Невже весь цей час національно свідомі сили не намагалися відродити незалежність Української держави? Ось схема відрізку часу від 1918р. до 1991р. Це дати проголошення незалежності Української держави. Чому на схемі знаки запитань? Протягом уроку ми повинні дати на них відповіді.

V. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

1. ОУН на поч. Другої світової війни та її позиція у відновленні Української держави.

Презентація проектів.(слайди 8-30)

      2. Спроба відновлення Української Держави 30 червня 1941р. та її наслідки.

Розповідь викладача.( слайди 31-35, уривок з х/ф «Нескорений»)

    На поч. травня 1941р. всередені ОУН(Р) було розповсюджено «Політичні вказівки», які були свого роду інструкцією для дій за різних військово- політичних обставин та розвитку глобальних подій, зокрема при оголошенні національної держави в умовах тотальної війни на теренах України між європейськими імперіями-монстрами.( слайд 31) Передбачалось, що більшість членів Проводу піде на терени Центральної та Східної України аби підтримати ініціативу українців Києва проголосити відновлення державності в столиці як центрального акту в контексті ідеї Соборності України. Проголошення Акту у Львові мало б стати опорою майбутнього Акту у Києві, посилити його вагу та юридичне значення загальноукраїнського масштабу.

Тоді ж, ще на початку травня 1941 р., крайовий провідник ОУН(р) І.Климів-Легенда своїм розпорядженням визначив на кожну область Українські національні революційні проводи, які складалися з голови обласного управління, коменданта міліції, військового коменданта, голови обласної господарської управи, керівника транспорту, народної освіти тощо. Подібний національний провід було призначено й на кожний район у західних українських землях. Усі ці уряди вже були сформовані до 20 травня 1941 року. Тож лише но німецька армада посунула на Радянський Союз, ОУНівські структури були готові розпочати опановувати звільнені від комуно-більшовиків західноукраїнські терени. У свою чергу як тільки 22 червня 1941 р. члени Українського Національного Комітету (УНК)** у Кракові дізналися про початок німецько-радянської війни, спеціальна група оунівців-бандерівців рушила на схід в Україну.

23 червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору ОУН, в яких декларувалися наміри українців.

Копії цих документів опинилися на столі в рейхсфюрера СС Генріха Гімлера, начальника ОКВ (Головного командування) фельдмаршала Вільгельма Кейтеля та майбутнього міністра окупованих областей Сходу - а поки одного із наближених до фюрера - Альфреда Розенберга.( документ)

У документах ОУН чітко заявила свою позицію: Україна має бути економічно незалежною та мати власні збройні сили. Бандера та його однодумці застерігали: німці, прагнучи встановити у Європі "новий порядок", мають зважати на рішучість українців.

      Чи бачив ці документи Гітлер? Думаю, що ні. Він мав достатньо клопотів із початком Бліцкріґу та прикордонними боями перших днів війни.

До того ж Вермахту, який поставив на коліна не одну європейську державу, не потрібні були союзники. Для себе Гітлер визначив долю народів СРСР, а зокрема України: не могло бути й мови про створення будь-якого державного утворення на завойованих територіях, не говорячи вже про незалежну державу. Окупований східний простір чекала доля колонії. Тому устремління українців не бралися до уваги - вони не входили в плани Гітлера.

       Тим часом Організація українських націоналістів від декларацій перейшла до дії, користаючись із ситуації у своїх інтересах. Заздалегідь підготовані похідні групи вирушили в дорогу, встановлюючи у селах і містечках свою адміністрацію.

Окрім відомих трьох, на схід вирушили ще дві спеціальні похідні групи - Львівська та Київська. Ці дві групи мали за завдання проголосити у першому великому місті західної України - Львові та столиці України Києві Акт відновлення української державності.

Ранком 30 червня 1941 р. до Львова вступили перші частини вермахту. Дещо випереджаючи їх, цього дня сюди прибув український батальйон "Нахтігаль".(слайд 32)  Слідом за кілька годин ввійшла Львівська похідна група (15 осіб) на чолі з Ярославом Стецьком.

Група Стецька із труднощами, поміж фронтовими частинами, ледве діставшись міста радянським ЗІСом з водієм червоноармійцем-оточенцем, зупинилася на площі біля собору св. Юра. Тут на неї вже чекали керівник Львівського міського проводу ОУН та інші підпільники. Прибулі роздали доручення, що мали бути виконані впродовж найближчих кількох годин.

Слід було терміново закликати зібратися Національні збори, у яких брала б участь українська інтелігенція міста. Створити міську управу Львова. Іван Равлик отримав завдання створити міліцію та взяти під свій контроль місто для забезпечення порядку і безпеки громадян. Батальйон "Нахтіґаль" мав захопити радіостанцію.

     В той час Стецько пішов на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, людиною авторитетною на Західній Україні не тільки в церковних колах. Митрополит благословив проголошення акта, і відрядив на збори свого заступника Йосипа Сліпого.

Заручившись підтримкою у митрополита, Ярослав Стецько пішов до ратуші. Тут все було погромлене - типова ситуація, властива для поспішного, хаотичного відступу радянських чиновників. Саме у львівській ратуші Стецько нашвидкуруч накидав текст Акта та нотатки своєї промови.(слайд 33)

Сюди ж прибув Роман Шухевич, командир "Нахтіґалю". Обидва вважали, що із проголошенням Акта нема чого зволікати - це потрібно робити негайно, хоч німці однозначно поставляться вороже.

Ситуація у місті виглядала, як це буває завжди в умовах фронту, безконтрольною, хаотичною, тривожною, панічною.

        Німецькі фронтові частини, вступивши до Львова, займали військові об'єкти: абвер(військова розвідка Третього рейху - ІП) не цікавився політичною ситуацією. Окупаційної адміністрації, гестапо і СД (служби безпеки) ще не було: вони прибули до Львова за кілька днів.  

В околицях ішли бої, відлунюючи канонадою артилерії. На схід намагалися пробратися із окупованого міста комуністи, які не встигли того зробити раніше. Активізовувалось польське підпілля. У тривожному очікуванні за подіями спостерігало єврейське населення. Піднімав голову міський люмпен, скочуючись до мародерства.

Стецько зайшов до приміщення "Просвіти" на площі Ринок, де мало відбутися проголошення. Ярослав Старух уже проводив збори, щоб негайно створити міську управу та якнайшвидше взяти Львів під контроль. Громадськість підтримала ініціативу проголошення відновлення незалежності, і тут же Стецько, як майбутній голова Державного правління, прийняв присягу від кандидата на Голову міської управи професора Юрія Полянського, рекомендованого на посаду зборами громадськості.

Під вечір у приміщенні "Просвіти" зібралося понад сто видатних громадян Львова на відкриття Національних зборів. Не витримуючи напруження, деякі члени ОУН почали висловлювати думку, щоб відтермінувати захід на два дні та провести його серед більшої кількості залучених в оперному театрі. Але і Ярослав Стецько, і Іван Равлик, і отець Йосип Сліпий та Василь Кук твердо стояли на позиції негайного проголошення Акта.

Національні збори відкрив Стецько. Виступили отець Йосип Сліпий, представник "Нахтіґалю", капелан отець Іван Гриньох, професор Поляновський та представник крайового проводу ОУН на Західноукраїнських землях. Василь Кук зачитав листа Бандери із пропозицією призначити головою Державного правління Ярослава Стецька, яку підтримали збори.

Під час засідання трапився інцидент. Про події у "Просвіті" випадково дізнався майор абверу Ганс Кох, уповноважений вермахту в українських справах.

До приміщення "Просвіти" він прийшов, коли вже йшли збори і зупинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха до президії як гостя, особливо акцентуючи перед зборами на слові "гість" і даючи зрозуміти останньому, що він тут не господар.

Німець відповів відмовою, але взяв слово, в якому негативно висловився щодо зборів, вимагав їх розпустити. Заявив, що рейх не потерпить будь-якої держави на землях, завойованих кров'ю німецьких вояків, а українці, якщо хочуть німецькій владі допомогти, то мають це робити працею.

Проігнорувавши виступ німця, Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням акта із балкону "Просвіти" перед львів'янами, що зібралися на Ринку. Лунав гімн "Не пора, не пора..."  і на обличчях людей було видно хвилювання та надію...(слайд 34, кадри з фільму)

       Ганс Кох ще раз намагався вплинути - він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни, та відрубав, що якщо Кох має що сказати, то хай наступного дня приходить до приміщення уряду. Цього німець стерпіти вже не міг і негайно пішов повідомляти командування.

Але всі дізналися про акт відновлення незалежності швидше - з передач 30 червня та 1 липня 1941 року, які вела львівська радіостанція, захоплена "Нахтігалем".(слайд35)

     На ранок 1 липня 1941 р. голова УДП віддав наказ виготовити дві печатки з написами «Українська Держава» та «Українське Державне Правління».

Робота з документом.

«Акт проголошення відновлення Української держави»

Запитання: ( слайд 36)

1.Яке ваше перше враження про документ?

2. Кого стосується Акт відновлення Української держави?

3. Які основні ідеї закладені в документі?

4. Наскільки реальною була можливість створити власну Українську державу?

5. Як ви оцінюєте перспективу співпраці такої держави з Німеччиною Гітлера?

6. До яких наслідків могла б призвести реалізація саме такого рішення?

7. Як поставилось радянське керівництво до Акту відновлення української держави?

      3. Українське Державне правління. Значення Акту відновлення Української держави.(слайд 37)

    До складу Державного правління, створеного 30 червня 1941 року, ввійшли не тільки представники ОУН (11 осіб - Я. Стецько, Р. Шухевич, Я. Старух, О. Гасин, М. Лебедь та ін.), але й представники інших партій (15 осіб). Від УСРП - чотири особи (генерал В. Петрів, М. Росляк, В. Лисий та К. Паньківський), від ФНЄ А. Пясецький, УНДО - О. Марітчак та Є. Храпливий, решта - безпартійні.

Цікаво, що першим заступником Голови Українського державного правління став Мар'ян Панчишин, колишній депутат Верховної Ради СРСР. Це засвідчило демократичний підхід ОУН, яка прагнула до порозуміння та співпраці із представниками різних політичних середовищ, які поділяли ідею створення незалежної України.

     Роль передпарламенту мала виконувати Українська Національна Рада на чолі з Костем Левицьким (почесним головою також був митрополит УГКЦ Андрей). «Наш реалістичний підхід, – згадував Я.Стецько, – був такий: розбудова кадрів, зорганізування і вишкіл Похідних Груп на ЗОУ з проєкцією доповнення їх на ЗУЗ, після залишення означеної частини на ЗУЗ і включення нового елементу з ЗУЗ, який уже ознайомився частинно з під російською дійсністю на ЗУЗ в 1939–1941 рр. і міг мати кращий підхід до ОСУЗ [осередньо-східні українські землі-], розбудова мережі ОУН і мобілізація активу України для можливого за означених умов повстання чи повстанчих збройних дій. Для всенародного задокументування волі до державної незалежности уже зразу після того, як розпочалася німецько-російська війна, проголошувати відновлення української державности не тільки центрально, але й льокально, де тільки є для цього можливість. Водночас перебирати всю владу на місцях у свої руки, творити державну адміністрацію, охоплювати господарське, культурне, церковне і всяке інше многогранне життя державно зрілого народу. Створення центрального українського уряду і проголошення центрально відновлення української державности, очевидно в Києві!». Політично Я.Стецько мав намір об’єднати коаліційний уряд та Раду Сеньйорів з Українським Національним Комітетом з Кракова і залучити в історично-традиційному відношенні екзильний уряд УНР та репрезентанта Української Держави 1918 р. гетьмана П.Скоропадського, до яких як голова Українського Державного Правління звернувся з окремими листами де прохав А.Лівицького і П.Скоропадського підтримати відновлення державності для збереження тяглості державної традиції й запрошував до співпраці.

По усій Західній Україні на місцях тривало самоорганізування місцевих українських урядів . Станом на середину–кінець липня 1941 р. українську державність було проголошено на усіх українських землях, звільнених від радянської окупації, а саме у всіх західноукраїнських областях, в Житомирській та частинах Кам’янець-Подільської і Київської областей. На той час Станіславську обл. майже повністю окупували угорські війська, які проголошенню Української Держави перешкод не чинили. Румунські війська, що захопили Чернівецьку обл. й частину деяких галицьких повітів (Заліщики, Снятин), жорстоко придушували усі спроби відродити українську державність. В інших областях, що були зайняті німецькими і подекуди словацькими військами, перешкод проголошенню української державності не було, проте згодом німці почали вимагати відкликання Акту проголошення Української Держави та розгорнули репресії проти діячів УДП й членів ОУН(р).

Отже після проголошення Української Держави у Львові 30 червня 1941 р., на виконання наказу ОУН(р), протягом менш як за місяць українську державну місцеву (сільську й міську) адміністрацію було організовано в Станіславській, Тернопільській, Львівській, Дрогобицькій, Рівненській, Луцькій, Житомирській областях і частково в Київській. Тобто у цих регіонах було охоплено усі села, містечка й міста, а також створено українські районні управи. Обласні управи було налагоджено й запрацювали у Станіславові, Тернополі, Львові, Житомирі, Рівному та Луцьку. В стадії організації перебували обласні управи в Дрогобичі, Вінниці та Кам’янці-Подільському. Фактично затвердженими німецькими військовими чинниками були обласні управи Тернополя, Станіславіва, Луцька й Житомира, які працювали у порозумінні з окупаційною військовою владою. У Рівному та Львові на той час налагодити зв’язок з німецькою військовою адміністрацією не вдалося, проте практичні контакти було встановлено з округами й районами. Окремі групи були надіслані для організації місцевої державної влади на Пінщину та Берестейщину, Буковину і Закарпаття, до Центральної та Південно-Східної України, у Крим. Окружні управи було зорганізовано на терені майже усіх західних областей, а округи у більшості покривалися за давніми повітами. Загалом же, як доповідав С.БандеріІ.Климів-Легенда, з 200 районів Буковини, Галичини і Волині оунівці перебрали владу у 187 районах, тобто у 3 тисячах 300 населених пунктах.

        Проголошення акту було повною несподіванкою для німців, але у дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН.« Ми не союзники, а завойовники».

У час наступу Вермахту, який, здавалось, невдовзі переможе Червону армію, найлегше було відреагувати жорсткими репресивними заходами. Але німці вдалися спочатку до вмовлянь, потім - погроз, а тоді вже до арештів. Очевидно, гітлерівці, враховуючи зухвальство із актом, побоювались відразу різко реагувати: їм не хотілося без потреби провокувати повстання в тилу армії в розпал грандіозного наступу.

2 липня держсекретар Генерального губернаторства Кундт викликав на розмову у Кракові Степана Бандеру, Василя Мудрого та інших. Розмова переросла у допит: Кундт твердив, що тільки Гітлер може приймати рішення щодо створення якоїсь держави на Сході. А Бандера вперто стояв на тому, що для такого рішення йому не потрібна згода німців, оскільки єдине, чим він керується - це  мандат від українського народу., Степан Бандера не лише схвалив Акт 30 червня, але й узяв на себе всю відповідальність за його проголошення, заявивши: «у цій боротьбі... ми виступаємо за незалежну й вільну Україну. Воюємо за українські ідеї й українські цілі».Розв'язка наступила 5 липня - інформація дійшла до Гітлера.

Після цього гестапо арештувало Бандеру та відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів по справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна  слідча комісія. Наступними днями арештовано В. Горбового, В. Яніва, Я. Стецька, Р. Ільницького. Слідча комісія допитувала також німців Г. Коха, фон Айкерна та інших, хто мав контролювати дії українців. Німці виправдовувалися. Українцям виправдовуватися не було чого.

(Слайд 38) Про ставлення німецької влади до членів підпільних організацій ОУН свідчить ряд документів, що збереглися у німецьких архівах і тепер доступні для наукових працівників. Ось один із них: «Безсумнівно встановлено, що бандерівський рух підготовляє повстання у райхскомісаріаті з метою створити незалежну Україну. Усіх членів бандерівської організації арештовувати і після детального допиту в цілковитій таємниціліквідовувати як руйнівників».

Чому німці так багато уваги надали акту проголошення української державності, що аж створили слідчу комісію? У масштабі тогочасних світових подій це, на перший погляд, малопомітна подія.

      Проголошенням акта українці підважили одну із пропагандивних тез Геббельса на виправдовування початку німецько-радянської війни: народи СРСР очікують звільнення вермахтом з-під гніту радянського більшовизму. Насправді ж виглядало все по-іншому. Українці, як і країни Балтії, прагнули, скориставшись ситуацією, створити свої незалежні держави. І проголошення акту стало першим кроком у переході ОУН на антинімецькі позиції.

Далі були - з вересня 1941 р. - повальні арешти та розстріли німцями підпільників ОУН. Нацисти швидко збагнули, що ОУН є єдиною силою, здатною їм протистояти збройно на окупованих українських землях.

Вже весною 1942 року ОУН приймає рішення, крім продовження антинімецької пропаганди, розпочати збройну боротьбу. А за півроку Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі із німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.

Робота з документами.

Я. Стецько, С. Бандера про Акт 30 червня 1941р.(слайди 39, 40)

Запитання:

1.В чому , на вашу думку, полягає значення Акту відновлення Української держави?

2. Як ви розумієте слова У. Черчілля?

VІ. Розв’язання проблемного завдання

Викладач: Сьогодні ми з вами стерли ще одну «білу пляму» з історії української державності. Що ж це була за пляма? Чого тут (вказую на схему) бракує? Учні дають відповідь.(слайд 41)

Запитання:

1.Як ви вважаєте, скільки часу існувала Українська держава?

2.Як ви думаєте, події сьогодення є продовженням чи наслідком подій 1941 року?

3. Які на Вашу думку залишаться «білі плями» 2014-2015 року?

 

В підручниках з історії вказано 12 липня, коли відбулись арешти членів уряду. Однак потрібно дивитись глибше. У цій ситуації згадуються слова давньогрецького полководця Фемістокла: «Місто – це люди, а не стіни та кораблі». Поки люди живуть з ідеями незалежності – доти ця держава існує. Незважаючи на те, що збройна боротьба українського підпілля з часом еволюціонувала в інформаційну, все ж – боротьба за незалежність не припинилась, а відтак Україна нікуди не зникла.(Епіграф)

VIІ.Підведення підсумків уроку

 Викладач: Проголошуючи відновлення державності незалежної соборної України, ОУН спиралась на досвід визвольних змагань 1917-1921рр., зокрема на Акт злуки УНР та ЗУНР.

Про­голошення відновлення Української Держави:
1) було логічним завершенням багаторічного етапу визволь­них змагань українського народу 20-х — початку 40-х років XX ст.;
2) продемонструвало волевиявлення українського народу до самостійного державного життя, що яскраво виявилось в утворенні органів української влади на всіх рівнях;
3) відродило державницькі традиції українського народу.

Ще раз було заявлено всьому світові, що український народ — законний господар своєї землі. Поряд із цим, проголошення Акту 30 червня 1941 р. примусило гітлерівський уряд розкрити свої справжні колоніальні наміри щодо України й унеможливило йому розігрувати роль «визволителя».

Ми з вами повинні врахувати помилки попередніх поколінь, щоб ще раз не втратити незалежності своєї держави.( слайди42, 43)

VIIІ. Домашнє завдання

Написати історичне есе на тему: «Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову» (Сантаяна)(слайд 44)

Категорія: Методична робота | Додав: ADMINISTRATOR
Переглядів: 689 | Завантажень: 17 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: